Амеліна Світлана Борисівна, студентка Львівського національ-ного університету імені Івана Франка (Львів, Україна).
Масова та елітарна культура: специфіка та форми взаємодії
Масова і елітарна культура – феномени, що функціонують на двох рівнях: рівні суб’єктності і рівні об’єктивного існування окремих артефактів. Довгий час у філософській і культурологічній думці превалювала негативна оцінка явищ масової культури, що пояснюється самоідентифікацією дослідників як носіїв елітарної культури і свідомості. Наразі дослідники зіштовхуються з проблемою визначення змісту масової культури, її морфології. Найбільш аксіологічно забарвленою частиною масової культури є масове мистецтво. Тому у дослідженні ми акцентуємо саме на цій складовій, а в подальшому здійснюємо спробу екстраполяції отриманих результатів на ширше поле – культуру в цілому. Стосовно історії формування елітарної культури, вона зароджується ще у первісних суспільствах і представлена спеціалізованим рівнем культури духовної еліти, що існувала у всі часи. Масова культура не є тотожною народній(доводимо це грамшіанським підходом), а відтак виникає в кінці ХІХ ст. як закономірний наслідок змін у соціокультурному бутті тогочасної Європи (індустріалізація, урбанізація, нівеляція традиційних цінностей, зміна моностилістичної культури полістилістичною).
Масова і елітарна свідомість є радше ідеальними типами і не існують у чистому вигляді. Тому лінія демаркації цих типів проходить не між індивідами, а крізь кожного індивіда.
Елітарна свідомість – це інтенціональний стан свідомості, що вирізняє вузький прошарок суспільства, основною діяльністю якого є творення нових культурних смислів і цінностей. Інтелектуальна еліта керується двома векторами – відцентровим і доцентровим, що визначаються надлишком і браком свободи творчості.
Для масової свідомості характерні стандартизація соціокультурних установок, потреб, формування дуальних опозицій, редукція культурних смислів – що є потрібним на перших етапах соціалізації, однак в подальшому лише блокує особистісний розвиток. Реакція упередження і нерозуміння масової свідомості елітарної культури пов’язана з : 1) «закритістю» останньої;2)створенням нової вертикалі мистецтва у ХХ ст.;3)»аморальність» елітарної культури. Масова свідомість не здатна осягнути елітарного мистецтва, адже останнє функціонує на рівні спеціалізованої культури. Натомість масова культура транслює свої зразки через ЗМІ, редукуючи водночас елітарну культуру до набору кліше і стереотипів, що зводить його нанівець.
Важливим критерієм розрізнення масової і елітарної свідомості є ступінь розуміння та інтерпретації запропонованих зразків як масової, так і елітарної культури. Різниця творів масового і елітарного мистецтва полягає у 1) критеріях успіху; 2) в інновативному потенціалі; 3) у цілях; 4) у ставленні до світу; 5) у ставленні до сприймаючого суб’єкта.
Стосовно форм взаємодії елітарного і масового мистецтва, ми розглянули концепції, умовно диференціюючи їх на групи: «жорсткого протистояння», «подвійного кодування», «субкультурності елітарного і диверсифікації масового», і нарешті розвинули ідею М.Епштейна про транскультуру( у контексті застосування принципу транскультурності при сприйнятті творів масової і елітарної культури).
Рефлексія теорії «жорсткого протистояння» простежується з філософії Платона і Августина Блаженного до романтиків і до мислителів ХІХ-ХХ ст.( філософія життя, екзистенціалізм, філософія Франкфуртської школи). У розгляді теорій «жорсткого протистояння» елітарної і масової культури слід враховувати соціокультурну ситуацію, що склалась у Європі у часи їх(теорій) створення, а саме двох світових воєн і часів тоталітарних режимів у ряді країн. У країнах з тоталітарними режимами масова культура змістовно відрізнялась від того, що ми зараз вкладаємо у це поняття – вона повністю відповідала грамшіанській моделі.
Тому якщо у працях екзистенціалістів концепція автономності мистецтва від тоталітарного тиску і була політично і культурно обґрунтованою, то вже у 1960-х цей проект себе повністю вичерпав. Зник ворог – масова культура перестала бути втіленням тоталітарно насадженої волі.
Змінюється соціокультурна парадигма. Зразки елітарного мистецтва стають ще менш зрозумілими не-фахівцям, зростає об’єм інформації, а відтак зростає спеціалізація знань.
У 1960-х виникають концепції «подвійного кодування»(представлені у роботах А.Мердок, Л.Фідлера, Ч.Дженкса, У.Еко. для цієї концепції характерною є гостра критика модерну як художньо-естетичної течії. Прихильники цієї концепції проголошують стирання меж між масовим і елітарним, чудесним і вірогідним. Митець проголошується «подвійним агентом», а у його творчості домінує принцип «подвійного кодування». З одного боку, використовуючи тематичний матеріал популярної культури, твори постмодернізму мають рекламну атракцію предмету масового споживання. З іншого – пародійним осмисленням більш ранніх і модерних творів, іронічною трактовкою їх сюжетів і прийомів, він апелює до найбільш вибагливої публіки. Важливе місце у цій концепції посідає поняття кемпу і його відмінність від кітчу(що ми проілюстрували в дослідженні прикладами).
Подвійне кодування виявилось недієвим і насправді не сприяло розмиванню меж між елітарною і масовою культурою, тому дослідження повертається до того, з чого починалось, а саме – до диференціації масового і елітарного, при якій елітарна культура уявляється наразі субкультурним утворенням, а масова культура – диверсифікованою. Єдиним шляхом виходу з даної ситуації, який повинен сприяти соціокультурному розвитку і ознаменувати початок нової парадигми масової та елітарної культури, ми бачимо транскультурний принцип. Індивід, який ідентифікує себе як носій елітарної культури повинен мати змогу у будь-який момент вийти за межі продиктованої йому ідентичності і приміряти на себе нові ролі та ідентичності в залежності від власного бажання. Він повинен власноруч визначити ступінь, в якій він зробить певну ідентичність своєю(наприклад ідентичність людини-споживача). Це повинно сприяти зникненню внутрішньої напруги, викликаної продиктованими обставинами нормами і принципами, які не відповідають його ціннісним установкам або від яких виникає втома.
