Шелупахіна Катерина Миколаївна, кандидат філософських на-ук, доцент кафедри культурології та кіно-, телемистецтва Лу-ганського національного університету імені Тараса Шевченка (Луганськ, Україна).
«Питання ідентичності у контексті життєвого світу людини»
Симптоматичним для багатьох напрямків філософії некласичного періоду було звернення до аналізу феноменів життєвого світу, тобто до тих глибин соціального життя, які не були предметом філософствування у класичному дискурсі. Тема життєвого світу та його складових чи не вперше була розкрита у доповіді Е. Гуссерля „Криза європейського людства та філософія”. У контексті вказаної роботи поняттю життєвого світу надавався подвійний смисл. Перший смисл поняття пов’язувався з тим, що життєвий світ обіймає особистісне життя, тобто таке життя, „коли Я і Ми існують разом, у складі простих або ієрархічних спільнот, таких, як сім’я, нація...” [1, с.29]. Узятий у такому сенсі, життєвий світ постав як специфічна сфера до-рефлексивного досвіду, тобто як світ повсякденного життя, що відчувається безпосередньо.
У другому значенні поняття „життєвий світ” обіймалося певною історичністю, а відтак життєвий світ означав простір культурного життя та культурного творення тієї чи іншої спільноти, що зумовлюється загальною метою. У цьому сенсі життєвий світ постав як картина (образ) світу певної спільноти, що містить суб’єктивні уявлення людей разом із значущими для них реальностями.
Поняття „життєвий світ» виконало важливі методологічні функції щодо теоретичного опрацювання питань ідентичності. По-перше, розробка поняття “життєвого світу” у контексті феноменології дозволила свого часу дещо „зняти” претензію теоретичної свідомості, а отже – філософії позитивізму на всеосяжне осмислення та маніфестацію у теоретичній діяльності базових настанов людської свідомості, людської дії та людського життя. Обрії людського життя, складові суб’єктивного досвіду, що більше не обмежувалися науковою діяльністю та формами наукового мислення, значно розширилися та набули універсального виміру. Завдяки науковому доробку Е. Гуссерля виявилося, що будь-яка форма психічного життя людини містить певні моменти активності самопізнання. Було наголошено на тому, що процеси ідентифікації „Я-суб’єкту” пов’язані з ідентифікаціями „Іншого”, тобто сприяють виявленню присутності „Я” у всіх проявах людини в світі.
По-друге, вилучення базових або „первинних” ідентифікацій стосовно „Я-суб’єкту” та ідентифікацій стосовно „Іншого” дозволило розглянути ідентичність з точки зору універсальної форми самоусвідомлення людини, зміст якої не можна зводити до лінійного руху форм наукового мислення. Навпаки, феноменологічний аналіз теоретичної свідомості, що здійснювався Е. Гуссерлем у контексті історії, переконливо довів таке: еволюція та ускладнення форм наукового мислення є однією із складових загального руху форм духовності. Відповідно активність людського розуму, еволюцію та ускладнення історичних типів раціональності не варто обмежувати формами теоретичного зв’язку між суб’єктивним та об’єктивним. Недоречно також розглядати наукову раціональність як таку, що протистоїть формам суспільної свідомості, повсякденному життю. Історичний зв’язок та спадковість у ході культурної еволюції забезпечується, крім іншого, індивідуальними та колективними ідентифікуючими чинниками, а саме - єдністю духовних образів та духовним зв’язком людей, що цілеспрямовано діють у складі соціальних спільнот різного рівня.
Тим не менш концептуальна розробка поняття “життєвого світу” в межах феноменологічного проекту Едмунда Гуссерля, згодом виявилася недостатньою для подальшого теоретико-методологічного опрацювання питань ідентичності. У подальшому науковці почали орієнтуватися на міждисциплінарні наукові дослідження життєвого світу, що були, з одного боку, значною мірою „занурені” в емпіричний контекст повсякденної реальності, а з іншого – звернені до універсальних вимірів буденної свідомості. На цьому шляху найбільш плідними з точки зору подальшої розробки проблеми ідентичності виявилися ідеї соціальної феноменології Альфреда Шюца. Відповідно концепція життєвого світу набула значного розширення та конкретизації у дослідженнях феноменів соціального буття.
Вирішальне значення для формування концепції життєвого світу А. Шюца відігравала парадигма інтерсуб’єктивності. Зазначена парадигма дозволила вченому, по-перше, звернути увагу на соціальну сутність суб’єктивної свідомості, а по-друге – проаналізувати ідеальні механізми взаємного зв’язку людей як суб’єктів соціальної взаємодії. Феномен інтерсуб’єктивності розкривається А. Шюцем за допомогою теоретичного конструкту „взаємних перспектив”. Конструкт взаємних перспектив передбачає наявність подвійної ідеалізації з боку суб’єктів соціальної взаємодії. Перша ідеалізація полягає у можливості взаємної зміні суб’єктивних точок зору стосовно оточуючого світу. Якщо суб’єкти соціальної взаємодії навіть обміняються точками зору, їх переживання світу буде відмічене ідентичністю. Друга ідеалізація пов’язується із правилом „збігу систем релевантностей”, сутність якого полягає в наступному. А. Щюц вважав, що унікальність людських біографій, існування різних критеріїв значущості є несуттєвими з точки зору наявних, суспільно значущих цілей. За умов існування таких цілей люди схильні досить однаково інтерпретувати фрагменти оточуючого світу: оцінювати ті чи інші об’єкти, тлумачити факти, роз’яснювати події тощо [2].
Подібно до феноменологічної філософії, у соціальній феноменології А. Шюца одним із центральних понять є поняття інтенціональності. У контексті соціальної феноменології поняття інтенціональності дещо розширюється та наповнюється новим змістом за рахунок наступного. З одного боку, інтенціональність зберігає значення сутнісної характеристики свідомості й означає той фундаментальний факт, що, по-перше, свідомість орієнтована стосовно окремих речей, фрагментів оточуючого світу незалежно від їх реального існування, а по-друге - об’єкт свідомості є завжди значущий для свідомості, оскільки в актуальних фрагментах світу суб’єктивна свідомість виявляє смислові ідентифікації „Я”. З іншого боку інтенціональність пов’язувалася А. Шюцем з напрямками мотивованої дії.
Спираючись, таким чином, на дані власних наукових спостережень, учений вважав повсякденність „вищою реальністю”, тобто такою реальністю, якій притаманні універсальність та повнота існування. У порівнянні з іншими специфічними, відносно ізольованими сферами соціального досвіду, такими як релігія, сон, гра, наукове теоретизування, художня творчість, світ душевної хвороби світ повсякденності є найбільш повним та насиченим з точки зору людського існування, і тому грає вирішальну роль в ідентифікації. Тому повсякденність у контексті робіт А. Шюца постає як така реальність, що найбільш повно, у порівнянні з іншими сферами соціального досвіду, відповідає фундаментальним вимірам людської суб’єктивності, серед яких значущими є цілісність психічного сприйняття, розумова активність, багатство чуттєвості та діяльна природа людини. Підсумки досліджень, що здійснювалися А. Шюцем, зберігають свою актуальність та активно використовуються в наш час. Поняття життєвого світу у багатьох соціологічних, соціально-антропологічних та соціально-культурологічних концепціях використовується для позначення світу безпосередньої людської життєдіяльності, що протистоїть, з одного боку, більш жорстким структурам соціального устрою, соціальним інституціям, які у своїй сукупності примусово впливають на людську поведінку, а з іншого – формам наукової раціональності, методам „точних” наук. За відсутністю чіткої дефініції поняття життєвого світу в контексті вказаних концепцій інколи постає як синонім повсякденного, а інколи - ототожнюється зі світом культури.
Література
1. Гуссерль Э. Феноменологическая психология / Э. Гуссерль // Гуссерль Э. Амстердамские доклады [Электрон. ресурс] : Библиотека ВУНУ им. В. Даля – 1 електрон. опт. диск (CD-ROM) ; 12 см. – Систем. вимоги: Pentium ; 32 Mb RAM ; Windows 95, 98, 2000, XP ; MS Word 97-2000. – Назва з титул. екрану.
2. Шюц Альфред. – Режим доступа : http://mirslovarei.com/content_fil/SHJUC-SCHUTZ-ALFRED-6157.html
