Возняк Степан Володимирович, аспірант кафедри філософії На-ціонального університету «Львівська політехніка» (Львів, Україна).
«Екзистенціали як форми культурологічного мислення»
Стосовно концепту “культурологічне мислення” слід зауважити, що в емпіричній площині його зміст есплікується як мислення, що використовується в царині культурології. Проте залишається невизначеним, що саме таке мислення робить власне “культурологічним”. Адже різноманітні типи мислення можуть бути задіяні під час культурологічних досліджень. Якщо брати теоретичний вимір проблеми, то культурологічне мислення можна визначити як таку інтелектуальну активність, такий спосіб руху та саморозгортання думки, який відповідає істотності свого “предмету”, який є логосом культури, - саме логосом, а не логістикою, саме словом, мовленням, думкою, – і саме культури як всезагального історично зумовленого способу самопородження, збереження і відтворення людського в людині. Зрозуміло, що в такому разі культурологічне мислення постає виявом, проявом і реалізацією філософського мислення як такого, від якого воно відрізняється не своїми “механізмами”, а лише способом усвідомленої предметної інтенціональності.
Відомо, що категорії є формами здійснення активності думки (Кант); вони є формами мислення, тотожними формам самого буття (Аристотель, Гегель). Сучасну культурологію важко запідозрити в надмірній увазі до категоріального каркасу як своєї науки, так форм руху мислення, яке здійснюється в цій науці, хоча пошуки адекватних методологій вельми інтенсивні. Чи сучасна культурологія просто використовує наявні у звичайному представленні логічні категорії (так само, як і специфічні для даної предметної сфери категоріальні “вузли”), чи доводить їх до розуміння, до поняття і працює з ними свідомо, на рівні історично розвиненої філософсько-рефлексивної культури? Іншими словами, наскільки сама культурологія свої теоретичні засоби застосовує культурно? – До речі, подібні питання вкрай гостро стоять перед кожною наукою.
Постановка питання про екзистенціали як форми мислення (у культурології) може видатися парадоксальною: адже вони стосуються людської екзистенції, а форми мислення – це суто логічний бік справи. Ось тут варто звернутися до Мартіна Гайдеґґера, який проводить розпізнання категорій та екзистенціалів. Німецький мислитель називає екщистенціали “буттєвими рисами присутності” і стверджує, що “їх потрібно чітко відділяти від буттєвих рис неприсутньосумірного сущого, котрі ми йменуємо категоріями” [2, c. 44]. “Присутність”–переклад В. В. Бібіхіним гайдеґерівського терміну “Dasein”–буквально “ось-буття”. Daseinпозначає специфічно людський спосіб буття, єдиний вид сущого, де буття відкрите самому собі як саме буття, а не суще. Категорії – буттєві риси такого сущого, яке несумірне з присутністю, з Dasein, – іншими словами, вони рівним чином стосуються будь-якого сущого і “не помічають” Dasein, проходять повз нього, не виокремлюючи його онтологічну специфіку як особливого роду сущого. Категорії“охоплюють апріорні визначення сущого, по-різного відкритого для розгляду і обговорення в логосі. Екзистенціали і категорії суть дві основоможливості буттєвих рис. Суще, що відповідає їм, вимагає завжди різного способу первинного опитування: суще є хто (екзистенція) або що (наявність у найширшому смислі)” [2, c. 45]. Зрозуміло, що культурологія першочергово має справу з “хто”, з людським способом буття, з тим світом, де живуть, спілкуються, виробляючи форми свого існування, і помирають люди як творці і витвори культури, і лише у такому контексті – з “що”, з простою наявністю артефактів, крізь які так чи інакше виступає трансцендентальне “хто”. Спосіб мислення суб’єктної реальності, якою безперечно постає культура, істотно відмінний від того мислення, яке схоплює речі, об’єкти, процеси. Об’єктне мислення повинно відігравати у культурології побічну роль і жодним чином не покривати все її тематичне поле, інакше культурологія просто загубить свій предмет – настільки, що навіть і не відчує своєї втрати.
Ось чому екзистенціали постають формою здійснення культурологічної думки. У першій період своєї творчості (“Буття і час”) М. Гайдеґґер внаслідок онтологічного повороту від феноменології Е. Гуссерля артикулює основні екзистенціали (“буття-в-світі”, “підручність”, “страх”, “турбота”, “буття-до-смерті”, “часовість” тощо), вводить їх в оббіг онтологічного запитування, мислить їх. У пізній період – після того повороту, який він сам назвав Kehre, М. Гайдеґґер зосереджується на самому мисленні, його сутності (“Що зветься мисленням?”). Скажемо так: спочатку німецький філософ мислив про екзистенціали людського буття, а потім – почав мислити екзистенціалами. Хоча така опозиція штучна: і спочатку Гайдеґґер мислив екзистенціалами: протягом усього твору “Буття і час”йдеться не просто про “буття-в-світі”, але саме в контексті цього “буття-в-світі”розглядається будь-яка тема, проблема, категорія, екзистенціал. А згодом він виокремлює як особливу проблему: що значить істотність мислення як здатність саме так мислити, яким має бути це – справжнє, істинне – мислення, щоб мати відношення до буття як такого, відповідати на його призив з пам’яттю та вдячністю; в чому відмінність такого мислення від звичного, що прораховує, калькулює, ковзає по поверхні сущого. Гайдеґґер шукає такого мислення, яке б ані на йоту, ані на мить не залишало світ без людини, не виносило б її “за дужки”. Щоб мислення бачило світ людиною в усій повноті її онтологічної присутності, в усій повноті зібраності її духу, вчувалося в істотність цілісності світу як у власну істотність, істотність власного. А заради цього треба мислити не тільки категоріями, але й екзистенціалами.
Мислити не про екзистенціали, а мислити екзистенціалами (тобто, екзистенціально мислити) означає здійснювати рух думки у формах людської присутності, доводячи самі форми такої присутності до самопрозорості, виводячи їх з потаємності і водночас зберігаючи їх прихованість від занадто допитливого погляду корисності. Якщо екзистенціали, за думкою Ю. А. Разінова, постають “особливими кристалізаціями досвіду присутності, більш первісними, ніж категорії”, “способами тримання подвійної розімкненості (відкритості) присутності у простір самого БуттяЄ [1], то мислити екзистенціалами означає охоплювати (обіймати) буття такою думкою, яка структурована відповідно до досвіду присутності. Входити думкою у присутність (людський спосіб буття) артикульованим досвідом такої присутності, –тобто прикладати до свого предмету не зовнішню мірку (метод), а його власну форму здійснення і розгортання. Його власну – як свою власну, як властивість суб’єкта такого мислення. І тоді предмет мислення – людське буття в його істотності (а хіба не це є за великим рахунком врешті-решт предметом культурології?) розкривається мисленню і в мисленні у своїй неприхованості, істинності, правді.
Коли ж ми шматуємо (тобто піддаємо “дослідженню”, аналізу) цей “предмет” засобами об’єктного мислення, людський вимір його неодмінно розчиняється: перед нами лише суще, об’єкти серед решти об’єктів зі своїми рисами, закономірностями, функціями. Усе є, окрім одного: людини та її буття. Останнє для об’єктного мислення назавжди залишається “річчю-в-собі”, що блискуче показав і довів Імануїл Кант.
1. Разинов Ю. А. От категорий к экзистенциалам: к проблеме экспликации форм неклассической рациональности в онтологии М. Хайдеггера / Ю. А. Разинов. [Електронний ресурс] Режим доступу: http://gzvon.pyramid.volia.ua/biblioteka/kafedra_filosofii/libph/konev/01/r2gl3.pdf
2. Хайдеггер М. Бытие и время / М. Хайдеггер ; [пер. с нем. В. В. Бибихин]. – М.:Ad Marginem, 1997.– 451 с.
