Москвич Ольга Дмитрівна, аспірантка Волинського національ-ного університету ім. Лесі Українки (Луцьк, Україна).
«Феномен фотографії в сучасному медіадискурсі: культурологічний аспект»
В сучасних умовах тотальної візуалізації та віртуалізації суспільства, глобального зв’язку та культурного взаємопроникнення змінюється становище людини в світі. Життя протікає в інформаційному середовищі – медіареальності. Така ситуація призводить до радикальних трансформацій людського сприйняття та буття у світі. Звичайно наукова спільнота не може залишитись осторонь цих глобальних змін, тому виникає потреба в осмисленні низки нових та неоднозначних явищ. Сьогодні сказати, що медіа та екранні технології вплинули на всі сторони життя соціуму, на хід думок, поведінку, уяву – це лише констатувати явне, оскільки зміни видимі та безповоротні. Медіареальність вимагає нового підходу до проблеми співвідношення символу та образу, конкретно-чуттєвого та абстрактно-розумового пізнання, формування ідентичності, проблеми достовірності, комунікації та інших актуальних питань.
Переломна ситуація в сучасній культурі зумовлена тим, що медіареальністьрішуче відволікається від вербального тексту до візуального образу. Результатом зацікавлення ситуацією, що виникла, є сучасний медіадискурс – філософський, культурологічний, соціологічний тощо. Аналізу медіареальності присвячено численні праці зарубіжних та українських дослідників, наукові конференції, круглі столи, форуми і т.п. Зокрема, медіафілософія сьогодні розглядається як один з основних дискурсів культурологічних та медіадисциплін, про що свідчить зростаючий інтерес культурології до проблеми медіареальності. Особливої уваги заслуговує трактування медіафілософії, як філософії, що здійснюється через медіа. Засновником цього підходу можна вважати В. Флюссера, котрий в своїх працях відстоював ідею, про те, що перспективою для медіарефлексії повинна бути фотографія, а не мова.Адже з появою фотографічного зображення стало можливим філософствувати не лише за допомогою слів, а й за допомогою фотографії. Окремі аспекти філософського та культурологічного осмислення фотографічного зображення висвітлено в працях А. Базена, Р. Барта, В. Беньяміна, Ж. Бодрійяра, С. Зонтаг та ін., російських дослідників – В. Подороги, О. Петровської, C. Лішаєва, В. Нуркової, Е. Кранка та ін. Значний внесок в розвиток теорії медіа та їх нового розуміння здійснює Російський Дослідницький Центр Медіафілософії під керівництвом В. Савчука. Варто зауважити, що феномен фотографії займає одне з пріоритетних місць в науковому доробку очільника Центру В. Савчука та його колег. Фотографії, як особливому виду творчості присвячено низку праць, написаних теоретиками та практиками фотографії. Однак, не зважаючи на це, культурологічний аспект феномену фотографії в контексті сучасних медіатрансформацій залишається не достатньо дослідженим.
Відомо, що одним із рушійних поштовхів до нового способу пізнання і самопізнання став іконічний поворот в культурі, у витоків якого стояла фотографія. Внаслідок цього в центрі практик самопізнання людини став образ – образ, який отримав онтологічну самостійність.Саме фотографія зробила образ масовим, надала можливості створення безмежної кількості копій та їх редагування, призвела до девальвації поняття оригіналу та об’єктивного відображення реальності. Фото стало початком творення нової реальності, адже воно механічно, надприродно інтенсифікувало людський зір, показавши світ таким, яким його раніше не бачили. Продуктом нової творчої діяльності стали численні конструкти реальності, які й утворюють сучасну медіареальність, яка загрозливо претендує на те, щоб стати “реальною реальністю”.Згідно Ж. Бодріяру, слід говорити не лише про зміни у сприйнятті світу за допомогою фотографії (а сьогодні й низки інших медіаобразів), а й про “мутації”самої реальності, адже “…світ, зафіксований камерою, –це вже не той світ, яким він був раніше. Він змінюється в той самий момент, коли його фотографують. Велика таємниця – пізнати, що таке світ, який отримав право на свій образ. Це вже не природній світ, це щось інше – надприродне, ірреальне”[2].
Сьогодні фотографія надає документальні свідчення історичного часу культури, супроводжує приватне та повсякденне життя людини й соціуму, нарешті, фотографія – це мистецтво та індустрія образу. Однак поліфункціональність фотографічного зображення та амбівалентність фотообразу породжує низку проблемних питань, пов’язаних зокрема із філософським розумінням існування фотографії в культурі. На думку Е. Кранка, фотографія не завжди адекватно оцінюється з точки зору тієї ролі, котру вона відіграє у формуванні сучасного суспільства, будучи культурним феноменом, винятковим з точки зору втягнення соціуму в його сферу. Діалектика факту і думки, істини і хиби, документального та художнього, суб’єктивного й об’єктивного зумовлює проблему сучасного статусу фотографії в культурі та науці. Драматизм недооцінки ролі фотографії в сучасній культурі, з одного боку, і могутній та стрімкий розвиток технологій виготовлення та редагування знімків завдяки цифровій техніці, що приборкав фотографічний процес, і як наслідок – призвів до тотального фотографування всього – визначили своєрідну кризу фотографії [1, с. 3-4]. На думку В. Савчука фотографія стала першою жертвою процесу, який вона ж і започаткувала, стала жертвою цивілізації образу. Фотографія, демократизувавши образ, заполонила простір людського існування. Візуальні образи стали всюдисущими і продовжують жити власним життям: збільшуються у розмірах, кольорах, рухаються – змінюються, змінюючи світ навколо [3, с. 231].
Нажаль, українські дослідники не приділяють достатньої уваги проблемі фотографічного зображення, зокрема його філософсько-культурологічному аналізу. Часто фотографія розглядається насамперед як технологічна практика, а не феноменальне утворення. З точки зору мистецтвознавства фотографія залишається недостатньо вивчена як особливий вид творчості, хоча без сумніву набула статусу окремого виду мистецтва. Не зважаючи на популярність фотомистецтва та його стрімкого розповсюдження, очевидною є недостатня кількість кураторів фотовиставокта критиків фотографії, в ролі яких зазвичай змушені виступати автори світлин. Окрім цього, багатофункціональність фотографічного зображення, перехід фотографічного процесу від аналогового до цифрового та віртуалізація культурних феноменів актуалізують та розширюють проблемне поле осмислення фотографії в контексті медіа. Отже, відсутність комплексного підходу, який включав би культурологічний, феноменологічний, технологічний, аксіологічний, онтологічний, мистецтвознавчий аспекти функціонування фотографії, призвела до описового і фрагментарного розуміння фотографії та її культурної ролі в умовах нової реальності. Дослідження зарубіжних вчених та сучасні культурні трансформації переконують, що культурологічна наука, зокрема і вітчизняна, повинна звернутись до фотографічного зображення як одного з пріоритетних напрямків дослідження. Назріла ситуація, коли необхідним є формування та становлення культурології фотографії. Адже лише комплексний філософсько-культурологічний аналіз фотографічного зображення в контексті сучасного медіадискурсу сформує усвідомлення та утвердження фотографії як культурного феномену, виняткового за своїм значенням у сучасному суспільстві.
Список літератури.
- Кранк Э. О. Дискурс вфотографии / Эдуард Кранк. – Чебоксары: Чуваш. гос. пед. ун-т, 2009. – 220 с.
- Кулик И. Ж. Бодрийяр: мир, запечатленный камерой, - уже не тот, каким он был в реальности [Электронный ресурс] / И. Кулик // Артхроника, 2002, № 3. – Режим доступа: http://old.belintellectuals.eu/library/print.php?id=11 (25.04.2011) – Загл. с экрана.
- Савчук В.В.Медиареальность. Медиасубъект. Медиафилософия. / В. Савчук // Медиафилософия ІІ. Границы дисциплины./ Под. ред. В. В. Савчука, М. А. Степанова. – СПб.: Изд-во Санкт-Петербургского философского общества, 2009. – С. 226-241.
