Корнієнко Юліана Василівна, викладач кафедри дизайну та реклами Інституту філософської освіти та науки Національного педагогічного університету Візуальні комунікації в дизайні
Сучасні інформаційні комп’ютерні технології є важливою складовою сучасної педагогічної практики, зокрема викладання мистецьких дисциплін, пов’язаних з дизайном середовища, одягу, графічним дизайном. Проблему візуальних комунікацій потрібно визначити на естетичному та культурологічному рівні як єдність образу і предмету. Особливу увагу привертає проблема образно-символічних презентацій віртуальної реальності в дизайні середовища.
Комп’ютерна реальність в широкому сенсі, екранна реальність і перепоручання комп’ютеру творчих потенцій стають актуальними в проектуванні сьогодення. Комп’ютер стає посередником між людиною та соціумом, замість речі з’являються її віртуальні замісники, замість натуральної мови – комп’ютерна. Тобто візуальна комунікація в проектному процесі автоматизується та використовує комп’ютерні технології. Кібер-простір ще не визначений та невизнаний як певна поетика видовища, він ще немає своєї естетики та поетики, але вже стає реальністю культури. Інколи його називають „віртуальною реальністю”. Проте необхідно обмежити горизонти віртуальної реальності і вважати кібер-прості екранною реальністю, яка демонструє можливості трансформації образу в контексті візуальних комунікацій дизайну.
Важливо відзначити, що кібер-простір не є нейтральним до творчих потенцій людини. Це не просто цегла, новий матеріал формотворень, а своєрідний візуальний екран світу, що наділяється потенцією творчості, він стає діалогізуючим вікном в світ. Сучасні уявлення про світ розгортаються у межах парадигми нелінійності, де стабільність, устрій, лад, космос можуть утворити певну біфуркацію, тобто стрибок, змінити свою якість. Непередбачуваність стрибків свідчить про те, що людський розум не може осягнути складності екранного світу, бо вона невпорядкована, нерегулярна. Ми бачимо нову стезю космологізму, яка досягає певних драматичних рис рефлексивного розуму проектувальника. Проектувальник розшукує аналоги в природі, культурі і не знаходить нічого кращого, як довіритися техніці, передусім, комп’ютерним технологіям.
Важливо зазначити, що світ в контексті парадигми нелінійності має іншу онтологію. Ця онтологія більш пов’язана з онтичним, з уявою про світ, з людиною як епіцентром формотворчих можливостей. Проблема кібер-простору так чи інакше, вписується в контекст хронотопу, або просторово-часових реалій світобачення. Художній простір і час заміщує звичайний, стає місцем образного буття в формі роману або картини, візуальної агенції, в даному випадку – екранного світу. Виникає художній носій інформації – зображувальний, віртуальний, вербальний.
Цікаво, що кібер-простір в певній мірі відроджує організмізм як настанову, що була притаманна початку ХХ століття. Фрактальність вимірів органічних структур свідчить про те, що ці структури мають не три, а набагато більше вимірів. Ця багатовимірність вже була визначена в кубізмі, модерні, в кубофутурізмі, а зараз вона знову повертається на новому рівні, в новому контексті натурфілософських і кіберпросторових інсталяцій проектування дизайнера-архітектора.
Можна сказати що біологи зробили крок в просторі інтерпретації космоморфогенезу, де сама швидкість змін з якою відбувається процес самоорганізації у всесвіті, в живих організмах, свідчить про те, що людина стоїть на порозі засвоєння нових образних можливостей. В кінці дев’яностих років відбулися інновації в архітектурному просторі. Музей Гуттенгейма в Більбао Ф. Гері, “Аронофцентр” П. Ейзенмана, Єврейський музей в Берліні Д. Лібезкінда – це майже пророцькі напрями проектування, що просувають уперед думку архітектора. Ці моделі допомагають сформулювати пріоритети простору проектування. Кібер-простір матеріалізується досить швидко і стає простором аналогових інтроверсій, дифузних складних процесів, які мають різнонаправленні, різновекторні ланцюги зчіплення формотворчих інтенцій в одному просторі мистецтва архітектури або дизайну.
Філіп Джексон, осмислюючи ситуацію натурреваншу, який відбувся в проектуванні, зазначає, що аналоги систем нелінійності з фізики переходять в проектний простір і створюють свої кібер-монстри, кібер-об’єкти, що свідчить про щось більш глибоке, ніж звичайне запозичення. Він запитує: „Чи багато розуміють архітектори в фракталах, теорії складності, теорії складки, нелінійності, чи не є все це ще однією формалістичною тенденцією? Чи можуть ці архітектори створити нову іконографію, новий стиль, нову систему значень? Чи можна спроектувати ціле місто в новому образному просторі? Саме гостре питання: чому все це так важливо? Може ця нова, нелінійна архітектура хоч в певній мірі краща, ближча до природи, нашого розуміння космосу, наприклад, ніж старий модернізм? Чи може вона більш чутлива, функціональна, життєздатна, може вона усуває традицію, з якої виросла. Хоча, відповіді на ці запитання можуть здаватися протилежними, все ж кінцевий результат оцінки не слід попереджувати” [1, с.73].
Рух мистецької думки дев’яностих років пов’язаний з просторовими математичними моделями, які в кінці століття набувають значення топологічних вимірів. Топологія здійснюється в межах міфологем складки і фракталів. Фрактал – це математичний об’єкт, модель безкінечного становлення. Графічні моделі фракталів надзвичайно різноманітні, фіксують інваріантність, незмінність при будь-яких переутвореннях віртуального простору. Тобто топологія як логіка, або діалог логік простору, де шукаються інваріанти – це своєрідні світи, як і образ ризоми, що не має гравітаційної орієнтації. Можна сказати, що кібер-простір позбавлений гравітації, позбавлений і планетарного віталізму, він мертвий як аналоговий рефлексивний розум, хоча сповнений візуальної динаміки і кінематики візуальних інсталяцій. Важливо, що він є аналогом комунікації з істотами, що не мають смертної форми існування. Якщо такими істотами раніше були ангели і боги (ідея ангелології віртуальної реальності у М.Носова ще свідчить про традиційні форми інтеракції), то зараз ними стають біоморфні об’єкти.
Форма як рушійний об’єкт, форма-складка – це ті сучасні топологічні принципи, які відрізняються від решіток декартового простору, модельних конструкцій, які були структуровані в евклідовому просторі по горизонталі і вертикалі, несуть в собі фрактальну геометрію сучасного простору.
Дизайн в контексті школи кібер-експериментів дуже швидко засвоїв віртуальний простір як спосіб попереднього трансформативного проектного аналізу, не кажучи вже про те, що більшість проектів виготовляється на комп’ютері. Візуальні комунікації комп’ютерних адеквацій реальності стають нормою в дизайнерському проектуванні, де створюється перехідна ступінь між натуральним об’єктом і проектом. Саме віртуальний простір дає змогу натуралізувати проект до такого ступеня, що він існує начебто живий, як діалогізуючий суб’єкт комунікації.
Література
- Цит. за: Добрицына И.А. От постмодернизма – к нелинейной архитектуре: Архитектура в контексте современной философии и науки / Ирина Александровна Добрицына. – М.: Прогрес-Традиция, 2004. – 416 с.
