Покотило Костянтин Михайлович, доцент кафедри етики та естетики Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова, «Університети України між «американською» та «європейською» моделями – філософські засади та можливі трансформації»

Європейська система університетської вищої освіти знаходиться у глибокій кризі з часів свого виникнення у 11 столітті. Ознакою кризи є домінування на ринку освітніх послуг американських університетів. Економіка США, за приблизними підрахунками, охоплює 25 відсотків глобального ВВП, американська частка у глобальних витратах на дослідження і розвиток сягає 38 відсотків. Також 38 відсотків наукових публікацій з'являються у США, але індекс їх цитування сягає 50 відсотків [1]. У різних дис­циплінах 18-20 університетів США— серед 25 найкращих на планеті, а в десятці найкращих їх 8-9. У галузі електроінженерії із 25 найкращих університетів 20 – вищі навчальні заклади США, 4 – Великої Британії, 1 – Японії. У сфері економіки із 25 найкращих 21 університет США, 2 – Великої Британії, 2 – Ізраїлю. Нові винаходи і досягнення походять із США: 72 відсотка всіх нових методів ведення бізнесу, заснованих на використанні мережі Інтернет, — походженням із США[2], у корпораціях США здійснено 60 відсотків із 100 головних інновацій за період 1945-1970 років. Ця країна домінує і в галузі організації та фінансування наукових досліджень: 89 відсотків світового венчурного капіталу належить американським інвесторам, а половина із 17 найбільш відомих інноваційних центрів розташовані в США. Наводячи ці данні, треба пам'ятати, що Сполучені Штати ніколи не досягали того рівня витрат на дослідження та розвиток, які планує ЄС — 3% від ВВП. Попередньо наведені приклади показують, що самого фінансування недостатньо, потрібні ефективні системні рішення. Економіка США має статус найбільш динамічної економіки у світі, і в останні 50 років збільшила показники ВВП на душу населення в 2,5 рази, незважаючи на той факт, що витрати на розвиток і дослідження протягом цього періоду становили менш як 3% ВВП.

Наведемо ще один приклад домінування американської вищої освіти: у 2000-2001 навчальному році в Європі навчалося 23 705 американських студентів, в той час як у США — понад 80 000 європейців. Однак якщо зважити на загальну кількість населення і перерахувати дані співвідношення США – Європа, цей показник буде ще вищим. У перерахунку кількості європейських студентів на 1 млн. громадян США отримаємо показник 295, в той час як для американських студентів на 1 млн. громадян Європи він становить 49 осіб (у 6 разів менший).

Показовими у світлі вищесказаного виглядають останні рішення адміністрації президента Барака Обами на тлі світової фінансової кризи останнього року. За офіційними заявами президента адміністрація США вважає своїм найважливішим пріоритетом в економіці інвестиції в освіту, в тому числі у початкову та нові технології[3]. Вражаючими виглядають 13 мільярдів доларів виділених на R&D[4].

Якщо припустити, що найкращі дослідницькі університети США нині є світовим орієнтиром, треба замислитися над тим, чим вони відрізняються від таких же європейських закладів.

Можна сформулювати п'ять основних особливостей, які відрізняють університети США від європейських[5, с 65]:

• управління професійними менеджерами на призначення яких впливає широка громадськість;
• скорочення шляху до наукової та академічної незалежності персоналу;
• фінансова і організаційна стабільність, урізноманітнення джерел фінансування;
• академічна атмосфера, в якій співіснують науковці та студенти, значна самостійність та відповідальність студентів;
• університети і наукові заклади взаємодіють, але мають автономний статус.

Болонський процес це спроба екстенсивного виходу із посталої проблеми через збільшення державного фінансування університетської освіти, науки і розвитку (3 відсотки ВВП на освіту, науку і розвиток) та прагнення залучити до сильніших університетів молодь і кадри із менш благополучних і бідніших регіонів завдяки об’єднанню освітніх систем за умов уніфікації програм та критерію мобільності.

Однак, найбільш складним виглядає проблема зміни/збереження конституюючих принципів формування європейських університетів, які мають певні відмінності з «американською моделлю»

Якщо визначити основні філософські засади європейської університетської вищої освіти то можна виділити наступні[5, с 41-52]:

• академічна незалежність (право вибирати програми досліджень, та навчальних програм, а також лідерів університету та шляхів використання державної фінансової підтримки належить Вченій раді);
• академічна кар'єра, як правило, багато ступенева та відносно тривала в часі;
• фінансування переважно державне;
• відносини викладач (майстер) – студент (особисті, «одно направлені» стосунки передачі знання);
• єдність науки і освіти (ідея В. Гумбольта). Наука розвивається переважно в університетах.

Українська наукова і освітянська громадськість має розуміти світові тенденції та розробити стратегію розвитку використовуючи власний досвід та ефективні зразки європейської та американської систем.

Українська вища освіта перейшла нам у спадок із радянських часів. Спроба «швидкого повернення» до класичних європейських зразків несе в собі певні загрози, оскільки, з одного боку» сама «європейська модель» університетської освіти досить швидко трансформується, з іншого, у радянський період сформувалися і укорінилися традиції, без розуміння суті яких буде складно проводити ефективні реформи. За аналогією з попередніми хотілося б виділити найсуттєвіші:

• управління професійними менеджерами на призначення яких впливала партійно-ідеологічна номенклатура;
• академічна кар'єра, як правило, багато ступенева та відносно тривала в часі;
• фінансування та забезпечення виключно державне;
• відносини викладач (майстер) – студент (особисті одно направлені стосунки передачі знання);
• взаємодія освіти і науки незначна, наукові заклади мають яскраво виражений автономний статус.

Як виглядає «радянська модель» мала змішаний вигляд, - перший і останній пункти більше схожі з «американською моделлю», а другий третій і четвертий з «європейською» над цим варто задуматись.

Література:

1. Статистика JSI за 1991-2000 рр.
2. NSF, (2002), Science and Engineering Indiacators 2002, Arlington, Da; Washington, DS; National Science Foundation
3. http://www.zavtra.com.ua/news/mir/143712
4. http://www.strf.ru/organization.aspx?CatalogId=357&d_no=17645
5. Павловський К. Трансформації вищої освіти в ХХІ столітті: польський погляд. – К.: Навчально-методичний центр «Консорціум із удосконалення менеджмент-освіти в Україні», 2005.

• < Попередня
• Наступна >