Криворучко Наталія Володимирівна, студентка Інституту історії і політології Прикарпатського національного університету Типологія стратагем мислення у контексті державотворчих інтенцій
Ключові слова: ментальність, ментальний тип, стратагема, аграрний тип мислення, державотворення.
Анотація
У статті робиться спроба узагальнити багаторічний досвід спостереження та вивчення ментальної типології. Крім цього, автори намагаються вивести певну класифікацію тих складників, які формують цільно-системний етнотип. Думки, викладені у статті, можуть бути ключем до пояснення багатьох фактів (соціального та етнокультурного планів) минулого та сьогодення, на які наука ще не дала чіткої відповіді.
На сучасному етапі розвитку гуманітарної науки менталітет нації є одним із ключових об'єктів дослідження у різних галузях знань – лінгвістиці, психології, етнології, культурології, філософії, політології, логіці, теорії штучного інтелекту та багатьох інших [1, 2]. Наукові розробки пропонують низку підходів до інтерпретації цієї категорії. Причиною активної уваги авторитетних вчених до ментальності є прагнення збагнути специфіку способу, стилю та стратегії мислення тієї чи іншої нації. Саме тому в науковій практиці існує розгалужений ряд розуміння і тлумачення цього поняття.
Досліджуючи ментальність як явище, в основі якого міститься лінгвістичне начало, В. Колесов інтерпретує її як світогляд у категоріях рідної мови, в якому поєднуються інтелектуальні, духовні й вольові якості національного характеру в його типових проявах [3, 14]. Соціологи в основу ментальної структури покладають сценарії та моделі суспільної поведінки і визначають ментальність як «соціально-психологічні характеристики суспільного суб’єкта (людини, етносу, класу, ін. великих соціальних груп), які знаходять свій вияв у способі та характері мислення, соціальних та психічних установках та поведінці» [4, 173].
Усі дослідники, даючи різні варіанти інтерпретації ментальності, сходяться в одному: ментальність – це специфічний спосіб світосприйняття та мислення, який сформувався впродовж тривалої історії розвитку і який виокремлює кожну національну чи етнокультурну групу й робить її унікальною та неповторною.
Нині категорію ментальності у етнокультурному, мовному, політичному ключах розробляють в Україні такі дослідники як В. Колесов, Г. Гетало, О. Красовська, Є. Макаренко, Н. Михайловська, М. Чепа, А. Шведова, І. Бичко, В. Васильєва, Л. Гамаль, В. Кононенко, В. Храмова, О. Стражний, Т. Ткачук, Я. Мельник та ін.
Об’єктом запропонованого дослідження є типологія мислення сучасного громадянина незалежно від роду занять чи професії – політика, державного службовця, селянина, робітника, вчителя та ін. – всі вони тим чи іншим чином пов’язані з державотворчою традицією та є представниками усього народу.
Предметом є аграрний тип мислення, який виділяється поряд із такими як «воїни», «філософи» та ін.
Інакше кажучи, тип мислення є окремою самостійною та дуже важливою темою сучасної гуманітарної науки, і саме ця галузь гносеологічних пошуків може дати відповідь на коло питань, які турбують світову спільноту, у тому числі й українську.
Важливе значення для з’ясування специфіки етнічного характеру народу має визначення особливостей організації та стратагем мислення. Особливість України, як зазначали свого часу М. Костомаров, М. Туган-Барановський, О. Єфименко та ін., полягає в тому, що тут, на відміну від Росії, не існувало такої форми економічного життя, як зрівняльно-передільна община. Українська громада істотно відрізнялася від російської сільської общини тим, що об’єднувала своїх членів пайовим внеском, будувалася на принципі «рівної нерівності», заснованому на вільному володінні землею, відкритості щодо майнової диференціації.
В Україні, писав М. Туган-Барановський, у дореволюційні часи спостерігалась найпомітніша в імперії майнова диференціація. Ця обставина сприяла поширенню у суспільній свідомості ідеї трудового індивідуалізму, формувала почуття господаря, гідності, яка забезпечувалась особистою працею. На культуру та раціоналізм господарювання, виховання селянської трудової моралі впливали також практика обмеження земельного наділу, відсутність жорсткого регулювання господарської діяльності, зрівнялівки, що позначались на формуванні особистих якостей людини [2, 13].
Політична, економічна та ментально-культурна ситуація, що склалася в Україні, характеризується недалекоглядністю та законсервованістю поглядів на дійсність та шляхи свого розвитку. Нині переважна більшість жителів великих чи малих міст тісно пов’язані з аграрним світом. Велика кількість членів сучасної української політичної, наукової, мистецької еліти – вихідці з села якщо не в першому, то в другому чи третьому поколінні. Але не лише генеалогічна прив’язаність до аграрного світу є визначальною, таким типом мислення можуть бути наділені жителі міст-мегаполісів. Сучасні урбанізовані міста-мільйонники також дають привід говорити про існування у них поміщицько-аграрного типу мислення. Спрямований на загальне збагачення та задоволення лише власних вузьких інтересів та потреб, цей тип породжує викривлені форми правління та державотворення в цілому світі загалом та Україні зокрема. Варто говорити і про те, що аграрій, як показала історія, не формує державу, імперію чи потужну владну систему. Цього не дозволяють зробити специфіка та параметри поля його мислення, яке є обмеженим та дещо асистемним.
Для аграрного типу світосприйняття характерною є відсутність системної державотворчої лінії. Цей процес можна прослідкувати впродовж усієї історії починаючи від найдавніших часів. Екстраполюючи погляди в історію, розуміємо, що саме тип мислення, характерний для населення України, і не дає змоги сформувати на українській території потужний та стійкий державницький устрій впродовж цілого тисячоліття.
Отже, для багатьох етнокультурних середовищ, у тому числі і для українського, характерним та домінантним є аграрний тип мислення. Це мислення аграрія чи заробітчанина, дії якого спрямовані в основному на вирощення та збір урожаю та регенерацію себе як виду. Змінилась епоха, змінились умови та засоби співіснування, однак культура українського простору залишається напівмаргінальною. В українській політичній думці сформувався тип діяча-конформіста, що проявляється в гедоністичному потязі до влади, а тому окремі індивіди заради реалізації власного «я» у політичному середовищі здатні до безпринципних компромісів. Перехід на якісно вищий рівень цивілізованої форми існування потребує зміни способу та стилю не тільки поведінки, звичок, але й ціннісних орієнтирів, установок та способів мислення.
Література:
1)Великий тлумачний словник сучасної української мови. – К.: Ірпінь, 2001. – 1440 с.
2)Віктор Пазенюк. Культура та етнополітика // Етнос і культура. Часопис Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника: Збірник науково-теоретичних статей. Гуманітарні науки / Головний редактор В.І. Кононенко. – Івано-Франківськ: Плай, 2003. – № 1. – 184 с.
3)Колесов В. Язык и ментальность. – СПб., Петербургское востоковедение, 2003. – 240 с.
4)Соціологія: словник термінів і понять. – К.: Кондор, 2006. – 372 с.
