Афендик Гліб Олексійович, випускник кафедри культурології Національного університету «Києво-Могилянська академія», «Інтерпретації феномену релігії у дослідженнях класичного та посткласичного психоаналізу»
Психоаналітичній досвід, що в цілому ґрунтується на атеїстичному засновку, у дослідженнях релігійних уявлень виходить з їхньої належності до загального поля культурних явищ. Інтерпретації походження, розвитку й сучасного стану релігійних уявленьдозволяютьвиявити в нихприховані архаїчні психічні змісти. Останні являють собою найбільш фундаментальні витіснені потяги людської природи, подолання яких є обов’язковим для культурного суб’єкта й супроводжується болісною втратою, що формує нестачу. Нестача як результат заборони породжує базове людське бажання, довкола якого обертається психічна діяльність кожного індивіда.
Аналіз релігійних ритуалів у їхній подібності до ритуалізованого церемоніалу невротиків дозволяє Фрейду розглядати ці феномени в якості колективного неврозу, що частково позбавляє його учасників від необхідності вироблення власних церемоніалів, які можна вважати в деякому сенсі індивідуальною релігією. Таким чином, значення релігійних уявлень полягає у легітимному примиренні людини із суворими вимогами культури шляхом встановлення умов, за яких дозволяється зазвичай заборонене задоволення. Релігійні ритуали (як, наприклад, шлюб) виконують роль компромісу між інстанцією заборони та конституціональними потягами невротичного суб’єкту.
Виникнення релігійних уявлень Фрейд пов’язує з амбівалентним ставленням до батька й проекцією на переважаючі сили природних явищ дитячих переживань едипової стадії розвитку. В історичному контексті він, спираючись на еволюційну теорію Дарвіна, запроваджує міфічну фігуру батька першоорди та висуває гіпотезу першоподії, що сформувала витіснене травматичне ядро культури. Її сенс полягає у вбивстві та поїданні синами тиранічного батька заради доступу до задоволення, яке, між тим, лишилося забороненим через почуття провини й інстинкт самозбереження батьковбивць. Цю ситуацію у вигляді ритуальної трапези й відображала, на думку Фрейда, найперша форма релігійних уявлень – тотемізм. Усі подальші форми релігії являють собою розвиток діалектики почуттів синівської провини й синівського спротиву стосовно батька. Історичний розвиток релігійних уявлень також можна розглядати як послідовність змінних процесів витіснення й повернення витісненого.
Політеїстичні вірування, що прийшли на зміну тотемізму й певний час співіснували з останнім, запровадили могутній образ проекції батька у вигляді непідконтрольних людині переважаючих природних сил. Така заміна слугувала справі олюднення сил природи, символізації реальності для встановлення контакту з ворожим навколишнім світом. З точки зору повернення витісненого вона виражала бажання всемогутності й почуття захоплення перед абсолютною владою, до якої прагнув кожен з синів-батьковбивць.
Іудео-християнська монотеїстична традиція, яка, на думку Фрейда, найбільш вичерпно розігрує архаїчний сюжет, пов’язується із встановленням культу Великої Людини. Фрейд вважає, що монотеїзм найточніше відповідає початковій ідеї бога. Християнство, що являє собою заміну релігії батька релігією сина, досягає вершини спокутування. Син несе покарання, рівноцінне скоєному злочину, приймає смерть й за це отримує не лише примирення з батьком, але й можливість досягти бажаної могутності – зайняти місце батька замість нього. Таким чином, християнство найбільш повно реалізує психофункціональне призначення релігійних уявлень.
Першоподія, яка швидше за все не мала місця у матеріальній історичній дійсності, встановила базову заборону на інцест, характерну для культурного суб’єкта. З цією забороною Жак Лакан пов’язав місце неможливої насолоди, центр тяжіння суб’єкта у вигляді порожньої Реальності das Ding, Речі. Лакан критикував Фрейда за надмірне захоплення дарвінівським еволюціонізмом та возвеличення фігури батька. Замість цього він запропонував вважати наріжним каменем життя суб’єкта бажання матері, стосовно якого батько виконує функцію закону. Остання знайшла своє відображення в понятті Імені батька, сутність якого полягає у встановленні закону означника, що підтримує дистанцію й зв'язок з небезпечним бажанням матері.
У своєму аналізі теологічного виміру Лакан виходить з Фрейдівської теорії мертвого батька, який не здогадується про власну смерть. Мертвий бог – це і є мертвий батько, батько у Реальному, що не має матеріального втілення, але ефективно виконує функцію вилучення насолоди у той момент, коли суб’єкт підкоряє себе соціальному пакту. Це підкорення формує у суб’єкті зону неможливого, тому реальний батько завжди є для нього таким, яким він його собі уявляє.
Таким чином, функція батька полягає у забезпеченні світу Символічним порядком значення та у розподілі насолоди. Отже, Лакан намагається об’єднати символічного батька з батьком, що насолоджується, й попередити небезпечне пробудження останнього.
Лакан вважає, що головне завдання монотеїзму полягає у примиренні людей із сексуальністю, яка опирається артикуляції в мові. Аналізуючі Фрейдівські міфи, він приходить до висновку, що в утворенні релігійних уявлень центральне місце займає бажання матері, відчуження від якого позначене кастрацією як відмовою від насолоди на користь бажання. Батько виступає агентом кастрації й допомагає увійти суб’єктові в Символічний регістр. Проте вада батька полягає у його власній кастрованості й недосконалості. Це розчарування переноситься релігійним суб’єктом і на стосунки з богом.
У своїх теоретичних узагальненнях щодо діалектики закону й бажання Жак Лакан спирається на Послання Римлянам святого апостола Павла й аналіз текстів десяти заповідей Старого Заповіту. Він вбачає у релігійних уявленнях форму знання, що може буде плідно використана для психоаналітичних досліджень.
На основі досвіду Фредівського й Лаканівського варіантів психоаналізу, есеїст Славой Жижек виділяє у сучасній нам християнській культурі перверсивне ядро, сенс якого полягає у взаємозалежності покірності від бунтарства, віри від атеїзму, любові від зради. Жижек вбачає в основі існування людської цивілізації фундаментальний розрив, нестачу, яку символізує у теперішній релігійно-культурній формації Ісус Христос. Можна вважати, що означене перверсивне ядро являє собою базову структуру релігійної свідомості людини, яка детермінує стосунки людини й бога в якості опосередкованих брехнею.
Таким чином, теологічний вимір психоаналітичних досліджень дозволяє зрозуміти психічну економію релігійних уявлень в тому сенсі, що вони є складовою механізмів захисту культури від базових агресивних людських потягів. Проте слід зазначити, що їхній вплив на свідомість людини на сьогодні вже не може вважатись рушійною силою її культурного прогресу. Психоаналітична оцінка релігійних уявлень полягає в необхідності якомога швидше відкинути їхній ілюзорний зміст й здійснити спробу атеїстичного усвідомлення відсутності гарантій в Іншому.
