Ляшенко Наталія Валеріївна, студентка Інституту філософської освіти і науки Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова,«Інтерпретатор та інтерпретація як взаємопов’язані начала: специфіка герменевтичного підходу до аналізу тексту
Текст – первинна данність і вихідна точка будь-якої гуманітарної дисципліни. Людина може існувати лише у світі текстів, адже вона завжди самовиражається. Насамперед, через мову, створюючи тим самим текст у прямому його розумінні. Будь-яка дія уможливлює її знакове вираження; кожний людський вчинок також є потенційний текст [1,c. 286]. Таким чином, поняття тексту є на сьогодні одним із найчастіше вживаних у науках гуманітарного циклу, а аналіз тексту стає одним із найважливіших питань.
Провідним методом трактування текстів культури є герменевтичний підхід. Спершу герменевтика розглядалася як мистецтво та вчення про способи сприймання текстів, первісний сенс яких є незрозумілим через їхню багатозначність чи часову віддаленість. У сучасному розумінні це метод інтерпретації культурно-історичних явищ і розуміння суб’єкта, яке засновується на безпосередньому досвіді буття-у-світі людини та сприйнятті та переживанні нею оточуючого світу. Герменевтика намагається розв’язати головні задачі, які постають у процесі сприймання тексту: як його зрозуміти та як перевірити правильність цього розуміння. Текст як суб’єктивне відображення об’єктивного світу є вираженням свідомості, яка щось відображає. Це авторська рефлексія. Коли текст стає об’єктом нашого пізнання, він стає відображенням уже відображеного автором. Правильне розуміння тексту і є правильним відображенням відображеного. Це, власне, і є адекватною інтерпретацією.
Інтерпретація – це фундаментальний метод роботи із текстами як знаковими системами, який полягає у розумінні та розкритті прихованих інтенцій, які є внутрішньо притаманними текстові та попередньо закладеними автором. Читач виступає у ролі інтерпретатора авторських смислів через призму свого особистісного сприйняття та здобутого досвіду.Але це є не зовсім «перекручуванням» первинного тексту, а розумінням його предметного наповнення. Читацька інтерпретація, як зазначав Г.Гадамер, не може бути ідентичною авторській в принципі. Тому, що:
- Читач та автор є різними людьми, неповторними та індивідуальними особистостями із власними, притаманними лише їм способами світорозуміння та світосприйняття. Автор не може знати те, що відомо читачеві, і навпаки;
- Автор та читач існують у різних культурних контекстах, що і зумовлює появу іншої інтерпретації. Текст, потрапляючи в нові культурно-історичні умови, наповнюється новим смислом, відмінним від того, який він мав у часи його створення.
Але, не дивлячись на різну інтерпретацію смислів тексту, автор та інтерпретатор не займають антагоністичних позицій. Навпаки, між ними відбувається тісний взаємозв’язок через посередництво тексту. Такий діалог стає можливим саме завдяки герменевтичному підходу до аналізу текстів культури. Діалог між автором та читачем, між різними культурами, науками впливає на глибину пізнання. Це – діалогічна зустріч двох свідомостей у гуманітарних наука, яка відкриває простір для комунікації гуманітарних знань.
Використана література:
- Бахтин М.М. Проблема текста в лингвистике, филологии и других гуманитарных науках: Опыт философского анализа // Бахтин М.М. Эстетика словесного творчества. – М., 1997.
