Кирилова Ольга Олексіївна доцент кафедри культурології НПУ ім.Драгоманова Адекватність постмодерного дискурсу в поліпарадигмальному просторі сучасності
Доповідь присвячена питанню адекватності постмодерного дискурсу в сучасному гуманітарному просторі. Ставиться питання доцільності визначення постмодерної методології, оскільки парадигмальні та методологічні засади постструктуралізму на сьогоднішній день являються витоком та інтегральною частиною, але вже не основою філософського постмодернізму, який апропріював безліч взаємосуперечливих теорій та анти-теорій і таким чином може розглядатися на сьогоднішній день винятково як певний спосіб побудови гуманітарного дискурсу. Цей спосіб дискурсивної побудови або ж «мовної гри» дається взнаки у пост-постмодерних (сучасніших за постмодерні) гуманітарних парадигмах, де спорадично використовується, тому на окремий розгляд виносяться ті моменти, які дають можливість виокремити інші типи дискурсу з постмодерністської тотальності.
Окремо розглядається проблема етапності розвитку сучасного поліпарадигмального гуманітарного дискурсу, що наочно ілюструє неможливість діахронного протиставлення модерну й постмодерну як темпорально-світоглядних єдностей. На рівні індивідуальної свідомості «Проект модерну» (за визначенням Ю.Хабермаса) продовжує успішно реалізуватися, виявляючись у прагненні до системності (нового типу), скасуванні деррідіанської «суперечності» та гайдеґґеріанського «сумніву» у явному чи неявному прогресистському спрямуванні дискурсу. Особливим чином інкорпоруючись до постмодерністського дискурсу, він виявляє «деконструктивний» потенціал до «самоспростування»: відмова від сталих тверджень обретається на сучасному «постмодерним догматизмом» (термін О.Пахльовської), відмова від «метанаративів» (Ж.Ліотар) завершується спробою побудови нових метатеоретичних проектів (серед яких особливе місце займає педагогічно-дослідницький проект культурології у вітчизняному просторі), нівелювання авторської позиції в аспекті концепції «смерті суб'єкта» М.Бланшо перетворюється на фетишизацію авторства окремо взятих текстів, – таким чином гуманітарний постмодернізм приходить до спростування власних протилежностей, утворюючи топологічну фігуру стрічки Мебіуса в теоретичних побудовах Ж.Лакана.
Особлива увага в доповіді приділяється проблематичності постмодерністського дискурсу в культурології як метатеорії культури, аналізуються його зв’язки з альтернативними культурологічними теоріями й парадигмами.
