Туренко Віталій Едуардович, студент Інституту філософської освіти і науки Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова, Київ «Феномен любові як предмет філософського пізнання»
«Любов – це прагнення до безсмертя»
Πλατων
Невичерпність теми любові очевидна. В усі часи, судячи з джерел які до нас дійшли, а це різні оповідання та передання любов завжди хвилювала людські серця та розумі. Поети та письменники, художники та композитори, філософи та мислителі різних епох звертались до цієї вічної теми, намагаючись засобами свого жанру виразити зачарування, гармонію, драматизм любові, осягнути її таїну» [1; 18]. Внаслідок цього склалось так багато пересудів, полуістин та суперечливих уявлень про любов що лише філософія – як любов до мудрості (Піфагор) і як мудрість любові (Е. Левінас) може по-справжньому осягнути її [2;3]
Як же таїнство любові пізнає філософія?
Російський дослідник В. Губін підкреслює, що: «философский анализ феномена любви есть прежде всего анализ формальных, «чистых» условий любви вообще как человеческой способности, остающегося неизменным в различных исторических формах» [3; 232].
З точки зору філософії, любов більш менш можна пізнавати не через звернення «вовне», до змісту, до предмету любові, але тільки на шляху самопізнання, самозаглиблення, на шляху відкриття своєї внутрішньої приналежності до стихії людяності, однією з характеристик якої є любов [3; 238]
А тому, філософія любові не сприймає класифікації любові, хоча ніхто з великих філософів не міг цього уникнути, навіть Платон чи Кант. В кожну епоху виділялись нові види та аспекти любові, робились спроби систематизувати форми її прояву, розмістивши їх в мірі значимості та сенсу [4; 207]. Філософія не прагне класифікувати любов, щоб не обмежити її значущість. Видатний російський філософ Нарський І. зазначає, що «багатоманіття в підходах досліджень любові, якими б настановами не керувались, сприяла, на жаль, розщепленню інколи й навіть змертвінню любові і розповсюдженню хибних і надуманих її форм. Звичайно це відбувається не від досліджень, а від змін в самому житті, що оточує людину» [5; 139-140]. Тому любов у філософській інтерпретації краще за все може поставати як визначення, в дуже коротких дефініціях, як
1) «Любов – це відповідальність Я за Ти» (М. Бубер);
2) «Любов – це смиренний відгук на поклик Іншого» (Е. Левінас);
3) «Любов – це все» (Д. Бруно).
Звідси, філософський аналіз любові не може ґрунтуватися виключно на любові до протилежної статі. Любов характеризує всю людську інтенціональність в усіх її проявах, більше того любов може слугувати збудником цієї діяльності, її стимулом, джерелом енергії та пізнання. І тут ще постає одна проблема над якою рефлексує філософська думка в контексті любові, так це гносеологічний її вимір. Любов допомагає пізнавати світ чи навпаки. Так, Григорій Нісський зазначає, що пізнання здійснюється любов’ю, а російські релігійні філософи (І. Ільїн, М. Лосський) зазначали, що любов здатна «осліпити» людську свідомість, адже для неї головне предмет любові – любляча людина.
Любов, здатна надати сенс та справжню цінність людським діянням. Немає любові - і все знецінюється. І тут дійсно дуже влучними є слова з приводу любові: «Якщо я говорю мовами людськими та янгольськими, а любові не маю – мідь дзвінка чи кімвал звучащий. Якщо маю дар пророкування і знаю всі таїни, і маю будь-яке знання і всю віру, так що можу й гори переставляти, а любові не маю – то я ніщо. І якщо роздам все майно моє і віддам тіло моє на полум’я, а любові не має, то немає в цьому мені ніякої користі»(1 Кор. 13, 1-3).
Таким чином, дослідження любові у суто філософському вимірі, тільки починається, проте на допомогу цим студіям існує історико-філософська традиція тлумачення любові.
Список використаної літератури:
1. Размышления о любви(Любовь как нравственное явление). – М.: Знание, 1989. – 64 с.
2. Рюриков Ю.Б. Самое утренне из из чувств. Культура любви. – К.: Реклама, 1985. – 135 с.
3. Губин В. Любовь, творчество и мисль сердца. // Философия любви. Ч.1. – М.: Политиздат, 1990. – С. 231-253.
4. Рубенис А. Сущность любви – тема философского размышления. // Философия любви Ч.1. – М: Политиздат, 1990. – С.205-228.
5 Нарский И. Тема любви в философской культуре Нового времени. // Философия любви. Ч.1. – М.: Политиздат, 1990. – С. 110-148
