Паламарчук Євген Вікторович, студент Чернівецького національного університету ім. Ю. Федьковича, Чернівці Сотеріологія на зламі філософії та релігії

Коли зародилась антична філософія, релігіяіснувалау форміміфології. Але вже в той час філософи шукали смисложиттєві орієнтири в позабуттєвому, тобто метафізичному житті. Із подальшим формуванням релігії як такої з'являється більш чітке осмислення позабуттєвого існування. В цей час у філософії окреслюється неявне поняття спасіння як віднайдення людиною життя, що відповідає його істиному і абсолютному призначенню. Це в свою чергу Платон, Піфагор тобто ті персоналії, які вбачали метафізичне значення людини в житті, і не тільки це також стоїки, єпікурейці тобто ті, хто вбачав смисл життя тут і тепер. І вже в добу середньовічча мислителі у своїх поглядах поєднують релігійні та філософські смисложиттеві настанови. Так, впродовж більше ніж тисячоліття середньовічної епохи сотеріологія посідає чільне місце в релігійно філософських поглядах різних філософів. Зокрема погляди Августина Аврелія, Томаса Аквінського. В добу Нового часу у філософів, хоч не так інтинсивно, але також витають ідеї про спасіння. Це А. Шопенгауер, І. Кант, Б. Спіноза, тобто ті філософи, які розглядали етичні проблеми, та питання Бога. І також в екзестенційній філософії присутні нотки розуміння спасіння. Хоча тут певне слід розділити філософів на два табори, адже можна виділити релігійний та атеїстичний екзистенціалізм. Релігійний екзестенціалізм представляють такі філософи як К. Ясперс, Г. Марсель та М.Бердяєв, це ті філософи, в чиїх поглядах розуміння спасіння перегукується із релігійним.

Сотеріологію через призму філософської інтерпретації розглядає М.С. Пилькіна у своїй праці „Сотерологічний аспект філософської практики”, де розглянуто античний характер сотеріологічних аспектів. Зокрема аналізуються погляди М. Фуко, підкреслюється що  даний мислитель аналізуючи філософські тексти виокремлює дієслово sôzein– „спасати” та іменника sôtêria– „спасіння” коли іде мова про зміст і цілі філософської практики [2, с 297]. Тобто можна вести мову про те що сотеріологія це не просто вчення про спасіння, проголошуване світовими та іншми релігіями [4, с 313], а що це осмислення філософської практики.  

    У філософії вище згагаданого екзистенціаліста М. Бердяєва сотеріологія посідає одне із основних місць. Це випливає із його антропологічних поглядів: „з одного боку людина є гріховною сутністю і потребує у викупленні свого гріха, сутність низько павша, від якої потребується смирення, з іншого боку, людина є сутністю, створеною Богом за Його образом та подобою, Бог стає людиною і цим високо підносить людську природу, людина призвана до співпраці із Богом і вічному житті в Бозі”[1, с 13]. Ця позиція перегукується із засадами православного розуміння сотеріології: „спасіння – це поєднання цілісності людини, позбавлення від гріха і смерті, віднайдення свого життя у Христі”[3, с19]. Далі Бердяєв розглядаючи проблему людини, подає вирішення її тільки в світлі Боголюдскості [1, с 15] тобто знову ж звертається до сотеріології. Оскільки досягнення Боголюдскості і є спасіння. А можливість спасіння визначається посилаємою людині благодатію [там же]. Проте спасіння для М.А. Бердяєва не полягає, як у християнстві досягненням раю, але є своєрідне і відображається у творчості. Творчість є одним із шляхів хворої людської сутності [там же]. Творчість як спасіння має спорідненість із спаінням християнським тому що і для творчості посилається людині благодать, даються дари, геніальність і талант, і вона відчуває внутрішній Божий поклик [там же]. Таким чином розглянувши філософські роздуми М. Бердяєва через призму сотеріолгічних аспектів можемо сформувати таку думку що сотеріологія висвітлюється не тільки релігією, але і філософією.

Між релігійною та філософською сотеріологією важливу роль відіграє розуміння страждання. Релігійні концепції розглядають поняття страждання у рамках своїх сотеріологічних бачень.Так усім відоме буддійське розуміння страждання, як перша істина цього вчення, що призводить  до серединного чи восьмиступеневого шляху.  В християнстві ж це подається як попущення Боже, яке допомагає у досягненні цілі християнської сотеріології. Натомість в філософії страждання набуває рис саме онтологічного характеру, тут слід висвітлити погляди А.Шопенгауера. Страждання – це воїстину той очищаючий процес, який в більшості випадків освячує людину, тобто відхиляє його від хибного шляху проведення життя [5, с 215]. Далі мислитель характерезуючи наступний варіант спасіння стверджує що в більш зрілому обсудженні, наше спасіння і викуплення більше лежить в тім, що ми терпимо, ніж в тім що ми робимо[5, с 216]. Сотеріологічні компоненти страждання і терпіння відіграють як у філософії Шопенгауера так і християнстві одні із найважливіших ролей.

Отже взявши до уваги погляди двох представників філософського світогляду через призму сотеріології, ми бачимо що як філософію так і релігію можна піддавати сотеріологічному аналізу. Адже ми маємо цілий ряд підстав:

1. існують дослідники які вводять релігійне поняття сотеріологія (Фуко, Пилькіна) у філософію;
2. сотеріологічний поняттійний апарат як у філософії так і в релігії досить подібний;
3. сотеріологічні настанови також мають спільні риси.

Але існуть і відмінності у двох контекстах сотеріології:

1. позиція трансцендентного як субєкта забеспечення спасіння (християнство);
2. позиція антропоцентризму, оскільки філософська та релігійна досить відмінні;
3. також місце егоїзму займає різні позиції.  

  Далі, також слід погодитись що сотеріологія виокремлюється як місток між філософією та релігією. Адже  сотеріологія допомагає більш глибоко увійти у світоглядні, ціннісні, смисложиттєво значущщі погляди різного роду мислителів. Так із міркувань даних мислителів нам зрозуміло що вони не одностайно із релігією ромірковують над проблемами сотеріології і в той же час вони переплітаються у своїх поглядах. Тобто справді учення про спасіння посідає місце на зламі філософії та релігії.

Виходячи із вище сказаного можна вести мову про те що предметне поле сотеріології не обмежується тільки релігією, а що це і філософське осмислення смисложиттєвих пріоритетів.

Література

1. Бердяев Н.А. Проблема человека, //Ж., "Путь", 1936, С. 3-26
2. М.С. Пылькина Сотериологический аспект философской практики, ftp://lib.herzen.spb.ru/text/pylkina_izv37_80_p295_303.pdf., С. 295-303.
3. Православиеи религии мира. Церковь святого Апостола и Евангелиста Иоанна Богослова. – М, 2004. 299с.
4. Релігієзнавчий словник / за ред. професорів А. Колодного і Б. Лобовика. – К: Четверта хвиля. -1996р. – 392с
5. Шопенгауер А. Метафизика половой любви / Пер. с нем.      Ю. И. Айхенвальда. – СПб.: Азбука-класска, 2006. – 224 с.

• < Попередня
• Наступна >