Левченко А.В. (Хмельницький національний університет) Комунікація і формування українського культурного простору.
Важливою частиною філософського дискурсу постає обговорення проблем, що стосуються осмислення місця України в світовому просторі, дослідження своєрідності українського світу в сучасних цивілізаційних реаліях, з’ясування механізмів і способів збереження національної ідентичності. Розуміння цих аспектів українського буття вимагає не стільки однолінійних підходів і тлумачень в дусі історицизму, а звернення до парадигми комунікативної філософії, яка виходить із значущості комунікації та порозуміння у творенні культурного простору існування тієї чи іншої спільноти.
Виправданим є застосування головних ідей комунікативної теорії у дослідженні різних вимірів людського буття, з’ясування ролі комунікації у формуванні простору соціальної взаємодії. Висновки комунікативної філософії мають пряме відношення до спроб визначення умов співіснування різних людей, груп у рамках єдиної комунікативної спільноти.
З позицій комунікативної філософії по-новому бачаться засади, на яких формується культурний простір українського буття. Як відомо, класики комунікативної філософії (К.-О.Апель, Ю.Габермас) були далекі від того, щоб вважати розум єдиною авторитетною інстанцією в пошуку загальних норм і цінностей людського співжиття. Ними була створена нова етика – етика відповідальності, яка бере на себе відповідальність за людську діяльність та її наслідки в глобальному світі. Така етика вимагає спільної солідаристської відповідальності людей за свої дії і розв’язання проблем шляхом досягнення порозуміння та інтерсуб’єктивного узгодження вихідних етичних норм та принципів, а також рівноправності всіх членів комунікативної спільноти. Відповідно до норм і цінностей етики відповідальності, можуть здійснюватися і здійснюються інтегративні процеси в суспільстві.
Можна констатувати, що основні принципи етики відповідальності складають необхідне підґрунтя для утвердження тих форм людського життя, які ґрунтуються на необхідності досягнення згоди і порозуміння, а самі форми людського співжиття мусять бути дискурсивно обґрунтованими (шляхом досягнення консенсусу в процесі обговорення або дискурсу). Подібна умова є надзвичайною для сучасного українського суспільства.
В аналізі тих чи інших форм соціального й національного буття неможливо не враховувати продуктивну силу комунікації, яка змінює реальні життєві відношення, призводить до встановлення нових взаємин між людьми і примушує рахуватися з позицією, думкою, правами кожного індивіда. Зберігає своє значення також орієнтація на осмислення світу у всій його різноманітності й широті, багатстві соціальних зв’язків і комунікативних процесів. Це свідчить про те, що в комунікації сконцентрована потужна енергія суспільного існування та національного розвитку. В різнобічності комунікації люди прагнуть віднайти принципи нового соціального порядку. Цілком природно, що на перший план висуваються загальнозначущі, гуманістичні мотиви та цінності, які є наслідком комунікації.
Нарешті, за умов комунікативності формується культура з відповідними її змісту національними формами. А завдяки комунікації відбувається входження національної культури до єдиного цивілізаційного простору співжиття.
Український культурний простір є, не в останню чергу, результатом дієвості й ефективності комунікації, виявом потреби в спілкуванні, в налагоджені контактів між людьми різних поглядів, віросповідань, переконань. У процесі комунікації встановлюється особливий стиль життя, ознаками якого постають солідарність, взаємна довіра, вільний розвиток особистості, гуманізм. Саме ці якості роблять можливим активне входження України до європейської культурної спільноти і до єдиного європейського комунікативного простору.
